Курсовая работа: Фразеологізми як відображення національного характеру

Курсовая работа: Фразеологізми як відображення національного характеру

Розділ 1 Фразеологізм як відображення національного характеру

1.1 Національний компонент у структурі мовної особистості

Національно-культурна семантика мови важлива і цікава поза залежністю від конкретної мови і є присутньою на всіх його рівнях: і в граматиці, і в синтаксисі, і в фонетиці. Однак найбільш повно і яскраво вона виявляється в таких одиницях мови як фразеологізми. Саме цей шар мови безпосередньо відображає діяльність, називає предмети і явища навколишнього світу, фіксує зміст, що відображає умови життя народу - носія тієї чи іншої мови, будучи дзеркалом і охоронцем національної культури.

Під мовною особистістю розуміється "сукупність здібностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття їм мовних добутків, мовна компетенція, що характеризується глибиною і точністю відображення дійсності, ступенем структурно-мовної складності, при цьому інтелектуальні характеристики мовної особистості висуваються на перший план.

Виділяються три рівні мовної особистості: 1) вербально-семантичний рівень; 2) когнітивний рівень; 3) прагматичний рівень. Мовна особистість є видом повноцінного представлення особистості, що вміщає в себе і психічний, і соціальний, етичний і інший компоненти, але переломлені через її мову, її дискурс [ 7,81 ].

Необхідно зупинитися на проблемі, що виникає у зв'язку з поняттям мовної особистості. Мова йде про національну складову у структурі мовної особистості. "Деякого домінанта, обумовлена національно-культурними традиціями і пануючої в суспільстві ідеологією, і вона обумовлює можливість виділення в загальномовній картині світу її ядерної, загальнозначущий, інваріантної частини. Остання, імовірно, може розцінюватися як аналог поняття базової особистості, під яким розуміється структура особистості (установки, тенденції, почуття), загальна для всіх членів суспільства і формується під впливом сімейного, виховного, соціального середовища" [5,37]. "Для мовної особистості не можна провести прямої паралелі з національним характером, але глибинна аналогія між ними існує. Вона полягає в тому, що носієм національного початку й у тім і в іншому випадку виступає відносно стійка в часі, тобто інваріантна в масштабі самої особистості, частина в її структурі, що є на ділі продуктом довготривалого історичного розвитку й об'єктом міжпоколінної передачі досвіду" [5,48].

Кожна мовна особистість унікальна, володіє власним когнітивним простором, власним "знанням" мови й особливостями його використання , можна виділити національну інваріативну частину в структурі мовної особистості, що обумовлює існування загальнонаціонального мовного типу і приналежність індивіда, що детермінує, до того чи іншого лінгво-культурного співтовариства. Не існує мовної особистості взагалі, вона завжди національна, завжди належить визначеному лінгво-культурному співтовариству.

Поняття національної мовної особистості, національного характеру визначається етнопсихологією - наукою, основний предмет якої - вивчення національного духу, особливості психічної поведінки етнічних общностей у системі уявлень і кодів поведінки; етнопсихологія аналізує етнічну свідомість, закріплене в традиціях і звичаях, моралі, правових і естетичних нормах. Етнопсихологія - це наука про особливості культури, про етнічну обумовленість пізнання, емоційного поводження індивіда, його мови [2,43].

Можна погодитися з твердженням, що мова має індивідуальне закорінення, перебуваючи в залежності від соціального статусу і ролі особистості в суспільстві та виступаючи атрибутивною її властивістю, оскільки вона формує і значною мірою визначає саме її, особистості, соціальне існування [10,59]. Це пов'язано з фундаментальним значенням спілкування в соціумі і його важливою роллю у самовизначенні і самореалізації особистості. Як точно зазначив Ф. де Соссюр, „мова - це систематизована сукупність правил, необхідних для комунікації" [6,81].

Якщо вплив культури на мову цілком очевидний, то питання про зворотний вплив мови на культуру залишається відкритим. У науках про людину ще не знайдено підходів, які б дозволили відкрити найглибші внутрішні джерела людської культури, простежити вплив соціокультурних факторів на формування, розвиток і адаптацію особистості. Наприклад, ми не цілком усвідомлюємо, наскільки той культурний світ, що людина створила навколо себе, визначений її фізичними і психічними можливостями. А соціокультурні можливості людини настільки різноманітні, що кожного разу при їх дослідженні породжують питань більше, ніж відповідей. До таких, наприклад, належить проблема впливу соціокультурних факторів на зміни мовного середовища, мовної ситуації в суспільстві [8,79].

Погляд на світ, відображений у мові особистості, на наш погляд, відображає її ціннісні орієнтації. Мова особистості впливає на її духовний розвиток. Узагалі мова народу впливає на розвиток його соціокультурних рис. Так, В. фон Гумбольдт ще в XIX столітті справедливо відзначав значний вплив мови на духовний розвиток народу, його культуру. У праці „Про різницю будови людських мов і їх впливу на духовний розвиток людства" В. фон Гумбольдт підкреслює: „У кожній мові закладено самобутній світогляд. Як окремий звук постає між предметом і людиною, так і вся мова в цілому виступає між людиною і природою, що впливає на неї зсередини і ззовні..."[2,91].

Переконання в тім, що люди бачать світ по-різному - крізь призму своєї рідної мови - лежить в основі теорії „лінгвістичної відносності Е. Сепіра і

Б. Уорфа. Вони прагнули довести, що розходження між культурами

обумовлені розходженнями в мовах. І хоча ця теорія й дотепер вважається недоведеною, окремі аспекти її вивчення вплинули на інтерес до аналізу впливу соціокультурних особливостей особистості на проблему трансформації не тільки суспільства в цілому, але й багатьох його структур, у тому числі й мовного середовища як одного із суб'єктів соціокультурного процесу. Причому більшість дослідників приділяли увагу комунікаційним проблемам соціокультурних змін.

Як суспільство впливає на мову через особистість, так і мова завжди впливає на суспільство через діяльність особистості, сприяє налагодженню соціальних зв'язків.

Мовна особистість - це система, яка виникає в суспільстві і розвивається, грунтуючись на здатності вираження і закріплення соціальних відносин і взаємодій. Вона - умова і продукт культури [9,61].

Мовна особистість - це, власне, особистість, охарактеризована з боку впливу засвоєної нею мовної культури на її особистісні якості та соціально-культурну ефективність її діяльності як суб'єкта суспільних відносин. Цій особистості, за її функціональною природою, мають бути притаманні якості та характеристики, здатні позитивно впливати на процес соціально-культурної трансформації, їх зміст має бути уточненим. Виокремимо такі з них:

- мовна відкритість і доступність, націленість на спілкування і прагнення  передати ідеї і цінності іншим соціальним агентам;

- соціально-діяльнісна спрямованість, пов'язана з інтенсивністю трансформаційних процесів і забезпеченням необхідної динаміки особистісних змін;

- адаптивно-акумулююча характеристика як мовний механізм забезпечення пристосування до умов суспільства, що трансформується;

- соціально-культурна пізнавальна мотивація, що пов'язується з прагненням „розкодувати" світ і сформувати його індивідуальну мовну модель;

- мисленнєва індивідуалізація світу як особистісно-мовна стимуляція пізнання та формування стилю мислення, який відповідає специфіці духовного світу мовної особистості;

- культурно - репрезентативна якісна визначеність мовної особистості, яка знаходить вияв в утвердженні своєї етнічно - національної та культурно-групової приналежності й вираженні її в різному стилі мовлення в різних соціальних сферах (політиці, моралі тощо);

- естетико-мовний профіль особистості як цілісний вияв її буття у світі, утвердження її особистісного естетичного світу [ 3,78 ].

І особливо важливо підкреслити зв'язок мовної особистості, яка, як за своєю природою, так і соціально-функціонально, пов'язана з ментальністю.

Як підкреслюють дослідники, „мова регламентує ментальність", а „ментальність регламентує мову, точно так проявляючи (і реалізуючи) себе в інших мовах - невербальних засобах вираження думки і почуття - від міміки і жестів, обрядів і ритуалів до танцю, живопису і архітектури" [5,82]. Мовна особистість за допомогою базисного елемента культури (мови) нагромаджує, зберігає і передає соціальний досвід від одного покоління до іншого за допомогою сенсно-життєвих орієнтирів. Як зазначає Ф. де Соссюр, „значимість - цінність будь-якого слова визначається всім, що з ним пов'язано" [8,64], а тому реальний зміст мовного світу особистості залежить від тієї ієрархії цінностей, якою вона керується у своєму житті.Однак і сам розвиток особистості характеризується соціально-мовною залежністю. Через мовну особистість є можливість глибше охарактеризувати мову як суспільно-культурне явище і зрозуміти характер її функціонування в суспільстві, що трансформується.

Отже мовна особистість являє собою "сукупність здібностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття їм мовних добутків, мовна компетенція, що характеризується глибиною і точністю відображення дійсності та ступенем структурно-мовної складності, де інтелектуальні характеристики мовної особистості висуваються на перший план.

1.2 Фразеологізм як високоінформативна одиниця мови

Визначимо поняття фразеології і розглянемо базисні компоненти, які включає наука фразеологія.

Фразеологія - це розділ мовознавства, який визначає фразеологічний склад мови в її сучасному стані та історичному розвитку, це сукупність фразеологізмів даної мови, сукупності характерних засобів вираження, які властиві окремій соціальній групі, окремому автору чи літературно-публістичному напрямку.

Предметом фразеології як розділу мовознавства є дослід категоріальних ознак фразеологізмів, на базі яких виділяються основні ознаки фразеологічності і вирішаються питання про сутність фразеологізмів як особливих одиниць мови, а також виявлення закономірностей функціонування фразеологізмів у мові і процесів їх відтворення [2,98].

Фразеологія вивчає специфіку фразеологізмів, як знаків вторинного відтворення, особливості їх знакової функції та значення властивості стркутурно-семантичної стійкості та репродуктивності ознаки лексичних компонентів фразеологізмів, їх звуковий склад, морфологічна та синтаксична побудова, характер зовнішніх лексико-семантичних зв’язків та форми реалізації у мовному ланцюгу, а також експресивно-стилістичні ознаки фразеологізмів, їх системний зв’язок з іншими одиницями фразеологічного складу та з словами.

Таким чином, фразеологізм – загальна назва семантично залежних сполучень слів, які не відтворюються у мові (як схожі з ними за формою синтаксичні структури – словосполучення чи речення), а відтворюються в ній у соціально закріпленому за ними стійкому співвідношенні змісту та окремого лексико-граматичного складу. Семантичні зрушення у значення лексичних компонентів, стійкість та репродуктивність – взаємопов’язані, універсальні і відмінні ознаки фразеологізмів.

Поняття фразеологічної одиниці визначається на базі ознак структурно-семантичної стійкості, постійного співвідношення даного значення сполучень слів з даним його лексико-граматичним засобом вираження, що є слідством находження змісту усього сполучення чи окремих його компонентів, і репродуктивності – у нормативно закріпленому діапазоні варіантності та граматичних видозмін.

А.В. Кунін вважає, що фразеологія – це наука про фразеологізми, тобто про стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що породжуються [4,91].

Фразеологічні одиниці заповнюють лакуни у лексичній системі мови, яка не може повністю забезпечити найменування пізнаних людиною (нових) сторін дійсності, і у багатьох випадках з’являються єдиними ознаками предметів, властивостей, процесів, становищ, ситуацій і т.д. Утворення фразеологізмів послабляє суперечність між потребою мислення та обмеженими лексичними ресурсами мови. В тих же випадках, коли фразеологізм має лексичний синонім, вони звичайно, розрізнюються у стилістичному відношенні. Фразеологія – це скарбниця мови. У фразеологізмах знаходить відбиття історії народу, своєрідність його культури та побуту.

Фразеологізми часто носять яскраво національний характер. Поряд з чисто національними фразеологізмами в німецькій фразеології є багато інтернаціональних фразеологізмів. Німецький фразеологічний фонд – складний конгломерат споконвічних та запозичених фразеологізмів з явним переваженням перших. У деяких фразеологізмах зберігаються архаїчні елементи – представники попередніх епох [4,190]. У фразеоутворенні велику роль грає людський фактор, тому що велика кількість фразеологізмів пов’язана з людиною, з різноманітними сферами її діяльності. Фактор адресата є важливішим елементом комунікації. Крім того, людина прагне наділити людськими рисами об’єкти зовнішнього світу, в тому числі й неживі. Ще Ш.Баллі стверджував: “Вічна недосконалість людського розуму проявляється також у тому, що людина завжди прагне надихнути все, що її оточує. Вона не може уявити собі, що природа мертва й бездушна; її уява постійно наділяє життям неживі предмети, але це ще не все: людина постійно приписує усім предметам зовнішнього світу риси і прагнення, які властиві її особі” [6,221]. В.Г. Гак вносить суттєві корективи у висловлення Ш. Баллі: “Оскільки у центрі уваги людини знаходиться саме вона, звідси її постійне прагнення описати навколишній світ як себе. Мовний антропоморфізм є не решткою первісного мислення, як це стверджують деякі філософи, але загальним законом розвитку засобів номінації у мові”[7,86]. Наданий в цій книзі матеріал підтверджує це положення. Під мовним антропоморфізмом звичайно розуміють надання людських рис предметам та уявам неживої природи, небесних тіл, тварин і міфологічних істот [8,119].

Фразеологізми – високо інформативні одиниці мови; вони не можуть розглядатися як “прикраси” або “залишки”. Подібна трактовка фразеологізмів зустрічається у деяких роботах і у даний час є застарілою. Фразеологізми – одна з мовних універсалій, тому що немає мов без фразеологізмів. Німецька фразеологія дуже багата, і у неї багатовікова історія. Сучасна німецька мова є мовою аналітичною. Підвищений аналітизм німецької мови пронизує усю німецьку фразеологію, впливає на структуру фразеологізмів. Показником аналітизму широко поширене в німецькій мові атрибутивне використання фразеологізмів різних структурних типів. Слід мати на увазі, що поряд з переважними елементами аналітизму в німецькій фразеології маються і елементи синтетизма, до якого можна віднести, наприклад, поширене використання прикметників у порівнянній ступені у ад’єктивних порівняннях [8,79].

Отже, фразеологія це надзвичайне складне явище, вивчення якого потребує свого метода дослідження, а також використання даних інших наук – лексикології, граматики, стилістики, фонетики, історії мови. Предметом фразеології як розділу мовознавства є дослід категоріальних ознак фразеологізмів, на базі яких виділяються основні ознаки фразеологічності і вирішаються питання про сутність фразеологізмів як особливих одиниць мови, а також виявлення закономірностей функціонування фразеологізмів у мові і процесів їх відтворення.

2 Концептуальний простір фразеологізмів з компонентами-соматизмами

2.1 Лексико-семантична група соматизмів у фразеології

Під соматичною лексикою розуміють зазвичай найменування частин тіла. Соматизми, тобто лексеми на позначення найменувань частин тіла, були об'єктом дослідження різних вчених [2, 3, 4, 7, 10] та ін. Семантичний аналіз лексем на позначення найменувань частин тіла представлений у працях різних лінгвістів [12, 13, 20]. Проте існує небагато досліджень, присвячених вивченню соматичної лексики на позначення одиниць виміру і мір зі значенням приблизної кількості у німецькій і українській мовах. Саме цей факт і зумовив актуальність даної роботи. Соматизми на позначення приблизної кількості і виміру (далі – СПК) у системі метрологічної лексики вивчені ще недостатньо, тому саме вони виступають об'єктом дослідження даної роботи. Метою є зіставний аналіз лексико-семантичних особливостей соматичної лексики зі значенням приблизної кількості в німецькій і українській мовах. Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання: 1) визначити інвентар досліджуваних одиниць; 2) встановити структурні особливості СПК у німецькій і українській мовах; 3) систематизувати їх залежно від параметрів виміру; 4) виявити загальні риси й особливості вираження СПК у досліджуваних мовах. Матеріалом дослідження cлугували 153 лексеми (102 одиниці у німецькій мові і 51 – в українській), отриманих за допомогою суцільної вибірки із тлумачного словника німецької мови (Duden. Deutsches Universalwörterbuch) і “Великого тлумачного словника сучасної української мови”, а також текстів художніх творів німецьких і українських письменників другої половини ХХ – першої половини ХХІ сторіччя загальним обсягом 10000 сторінок. При цьому 12 лексем (7 в українській і 5 у німецькій мовах) марковані у словниках як застарілі, напр.: нім. Zoll ‘veraltete Längeneinheit unterschiedlicher Größe (2,3 bis 3 cm)’, ‘дюйм ‘застаріла одиниця довжини різної величини (2,3 – 3 см)’’; укр. лікоть ‘старовинна міра довжини, приблизно у півметра’.

2.2 Лексико-семантичні особливості утворення та класифікації фразеологізмів з компонентами-соматизмами

Людина з давніх-давен стикалася з вимірюваннями. Так, добре відомо, що на позначення одиниць виміру вживаються деякі найменування частин тіла,.лексичних одиниць зумовлено необхідністю найменувань різних мір ще задовго до введення метричної системи [11, 8]. О. Відебантт зазначає: “Про дитячі дні людства ще сьогодні свідчать стопа і лікоть, а також ширина і довжина фаланги пальця, ширина долоні, п'ядь, сажень, крок та інші міри стародавніх... Первісна людина мала від самого початку цілком природне і безпосередньо дане їй мірило – саму себе” [18, 956]. Ще в античні часи за основу метрологічних систем було взято пропорції людського тіла, а саме: повний розмах рук дорівнював висоті людини, повний крок – половині цієї висоти, лікоть – чверті зросту, ступня – 1/6; відстань між кінчиками великого і малого пальців руки у найбільшому їх віддаленні один від одного – 1/9, ширина руки приймалася за третину довжини ступні, а середня ширина пальця – 1/12 ступні; голова – 1/6 або 1/7 всього зросту, тощо [8, 6–7]. Але оскільки у кожної людини свої параметри і числовий вираз цих пропорцій різний, тому можна стверджувати, що такі міри мають значення приблизної кількості.

Як було встановлено, приблизні міри відстані і ваги виражають неозначену кількість або міру і належать до вторинної номінації [1, 166]. Під вторинною номінацією розуміють зазвичай використання вже існуючих у мові номінативних засобів у новій для них функції найменування [9, 129]. Лексеми на позначення приблизних мір і одиниць виміру розглядаються як результат метонімічного переносу, заснованого на суміжності ознак того, що вже позначено у попередньому значенні слова і нового означуваного [9, 190].

Результати морфологічної класифікації СПК відображені у табл. 1. За основу в цій роботі було взято морфологічну класифікацію, запропоновану В.Д. Каліущенком [16: 15].

Таблиця 1

Структурна класифікація соматизмів на позначення одиниць виміру і мір зі значенням

Як свідчить таблиця 1, серед соматизмів, що виражені іменниками у німецькій мові, домінують складні, а кореневі посідають друге місце. Щодо соматизмів-прикметників, то всі вони є складними. В українській мові більшість соматизмів-іменників є кореневими, на відміну від німецької, і лише незначна кількість лексем є похідними. Соматизми- прикметники презентовані однаковою кількістю як похідних, так і складних лексем. У німецькій мові похідних прикметників зафіксовано не було. У досліджуваних мовах відсутні кореневі соматизми-прикметники. Проте лише в українській мові на позначення СПК вживаються словосполучення типу повний зріст, людський зріст, повний рот, витягнута рука, напр.: (1) укр. Буря, до речі, саме тієї миті набрала таких обертів, що всі просторові координати було втрачено – тільки білий хаос навколо і біла порожнеча за витягнутою рукою [23, 238]. (2) укр. А той не зупинявся, тиснув дужче, гнав у високий, вище людського зросту, ситняг [26, 799]. Таким чином, складні СПК у німецькій мові, виражені прикметниками і іменниками, репрезентують різні кількісні характеристики. Як відомо, складні слова є структурною особливістю німецької лексики [14, 130], [ 15 ,45]. Завдяки своєму останньому компонентові вони виражають різні параметри і вживаються на позначення одиниць виміру [17, 134; 19, 267–268]

Таблиця 2

Складні прикметники типу “соматизм + параметричний прикметник” на позначення приблизного виміру в німецькій мові

Таким чином, складні прикметники з останнім компонентом на позначення висоти (- hoch) і довжини (-lang) є найбільш чисельними. Характеристики "величина" (-groß), "товщина" (-dick), "глибина" (-tief) і "ширина" (-breit) представлені дещо меншою кількістю одиниць. Лише одна лексема становить залишкову групу, оскільки її останній компонент не виражає зазначених вище характеристик. В українській мові такі прикметники репрезентовані словосполученнями за моделлю "прислівник на позначення характеристики + прийменник + іменник-соматизм", напр.: нім. faustgroß відповідає укр. ‘завбільшки з кулак’.

Таблиця 3

Складні іменники типу “соматизм + параметричний іменник” на позначення приблизного виміру в німецькій мові

Як випливає з таблиці 3, перше місце серед характеристик посідають складні іменники з останнім компонентом на позначення висоти (-höhe), друге – на позначення ширини (-breite), третє – на позначення довжини (-länge). Такі параметри, як "величина" (-größe), "об'єм" (- voll) і "відстань" (-weite) представлені у квантитативному плані більш однорідно, по три лексеми у кожній. На останньому місці – складні іменники на позначення товщини (-dicke), що представлені лише однією лексемою. Слід також зазначити, що залишкова група містить дві лексеми, останній компонент яких не виражає ніяких параметрів. В українській мові такі іменники репрезентовані здебільшого словосполученнями за моделлю "іменник на позначення характеристики + прийменник + іменник-соматизм", напр.: нім. Fingerbreite відповідає укр. ‘ширина в палець’. Найбільш частотними в якості складової частини композитів у німецькій мові вживаються соматизми ‘Finger’ ‘палець’, ‘Hand’ ‘рука’, ‘Daumen’ ‘великий палець руки’, ‘Knie’ ‘коліно’, а в українській – ‘сажень’ і ‘дюйм’.

Залежно від параметрів виміру СПК виділяються наступні групи (табл. 4).

Таблиця 4

Семантична класифікація СПК за параметрами виміру

За даними таблиці 4, найбільш продуктивною серед СПК за параметрами виміру у німецькій мові є група “Одиниці виміру висоти”, на другому місці – “Одиниці довжини”. Такі СПК, як “Одиниці виміру товщини”, “Одиниці виміру глибини” і “Приблизна кількість” представлені значно меншою кількістю одиниць. СПК “Одиниці виміру відстані” містить лише три лексеми і посідає останнє місце. В українській мові, навпаки, перше місце серед СПК за параметрами виміру посідає група “Одиниці довжини”, а друге – “Одиниці виміру висоти”. Звертає на себе увагу той факт, що в німецькій мові СПК “Одиниці виміру ширини” і “Одиниці виміру товщини” містять значно більший відсоток, ніж в українській мові. Відсутність групи “Одиниці виміру глибини” є особливістю української мови.

Аналіз фактичного матеріалу показав, що у досліджуваних мовах CПК ‘Handvoll’ ‘жменя’, ‘Prise’ ‘пучка’, ‘Zoll’ ‘дюйм’, ‘п'ядь’, ‘півнігтя’ у переносному значенні вживаються на позначення невизначеної кількості “мало”, напр.: (3) нім. Nella hatte immer den Eindruck eines ungeheuer intelligenten, ungeheuer traurigen und sich immer mehr aufblähenden Luftballons, der platzen würde, und nichts würde übrigbleiben als eine Handvoll konzentrierter, übelriechender Trauer [27, 28]. – ‘Неллі він завжди здавався надзвичайно ерудованою, надзвичайно сумною повітряною кулею, що все більше надимається, ось-ось має тріснути, і тоді від неї нічого не залишиться, крім жмені сконцентрованої, смердючої нудьги’ [24, 24]. (4) укр. Над Ждановою головою був вирваний стріпок, і парубок бачив у дірці шмат неба й жменю зірок, ясних та чистих, які, однак, злякано тремтіли [26, 759].

СПК вживаються у досліджуваних мовах у словосполученнях, у яких назви частин тіла позначають такі характеристики, як висота, глибина і т.д. [17, 127], тобто мають алативну спрямованість [6, 33]. Вони вказують на напрямок виміру як згори донизу, так і навпаки, що стає зрозумілим лише із контексту, напр.: (5) нім. Wir wichen den tieferen Prielen aus, umrundeten unberechenbare Tümpel, konnten es dennoch nicht vermeiden, daß wir von Zeit zu Zeit in ein Schlickloch gerieten und einsackten bis zum Knie [27, 377]. – ‘Глибокі протоки і підозрілі озерця ми обминали, та все одно час від часу попадали в ковбані й загрузали по коліна’ [24, 207]. (6) укр. Щойно там він налетів на вапняковий гребінь посеред русла, де його вільне плавання ногами вперед було остаточно зупинено: Цумбрунненові ноги по коліна застрягли в підводних розколинах, а верхня половина тіла опинилася над хвилями, намертво перекинута впоперек гребеня [23, 219]. Цю ж саму функцію виконують і складні прикметники з останніми компонентами на позначення висоти (-hoch) і довжини (-lang), напр.: (7) нім. Ihre Beine steckten in kniehohen Wollstrümpfen, an ihrem Handgelenk schlenkerte eine versilberte Kette, die Addi ihr aus heiterem Himmel von Rotterdam geschickt hatte, wohin er mit der Truppenbetreuung gekommen war [28, 279]. – ‘На ногах у неї були вовняні панчохи до колін, а на руці подзвонював посріблений ланцюжок, що його ні сіло ні впало надіслав Адді з Роттердама, куди він попав з бригадою військових артистів’ [24, 154].

Висновки

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

·  Соматична лексика носить антропоморфний характер і з давніх-давен вживалася на позначення одиниць виміру і мір зі значенням приблизної кількості.

·  Кількість СПК у німецькій мові суттєво переважає кількість СПК в українській. Іменники відповідної семантики у німецькій мові представлені з точки зору словотвірної структури кореневими і складними іменниками та складними прикметниками (див. табл. 1). В українській мові соматизми-іменники є кореневими і похідними, на відміну від німецької. Соматизми-прикметники презентовані як складними, так і похідними лексемами. Слід також зазначити, що кореневих соматизмів-прикметників у досліджуваних мовах зафіксовано не було. Лише в українській мові на позначення СПК вживаються словосполучення (прикметник + іменник) типу повний зріст, людський зріст, повний рот, витягнута рука.

·  Складні слова є структурною особливістю німецької лексики і їхній останній компонент репрезентує різні характеристики. У кількісному плані складні прикметники переважають над складними іменниками. Характерно, що характеристики “величина”, “висота”, “довжина”, “ширина” і “товщина” виражені як складними іменниками, так і складними прикметниками. Проте такі характеристики, як “відстань” і “об’єм” представлені тільки складними іменниками, а “глибина” – тільки складними прикметниками (див. п. 4, а також табл. 2, 3). В українській мові такі прикметники репрезентовані словосполученнями за моделлю "прислівник на позначення характеристики + прийменник + іменник-соматизм", а іменники репрезентовані здебільшого словосполученнями за моделлю "іменник на позначення характеристики + прийменник + іменник-соматизм" (див. п. 4).

·  За даними семантичної класифікації за параметрами виміру було виділено 8 груп ЛПК: 1) одиниці виміру висоти; 2) одиниці довжини; 3) одиниці виміру величини; 4) одиниці виміру ширини; 5) одиниці виміру товщини; 6) одиниці виміру глибини; 7) приблизна кількість; 8) одиниці виміру відстані. Відсутність групи “Одиниці виміру глибини” є особливістю української мови (п. 5 табл. 4).

·  У досліджуваних мовах CПК ‘Handvoll’ ‘жменя’, ‘Prise’ ‘пучка’, ‘Zoll’ ‘дюйм’, ‘п'ядь’, ‘півнігтя’ у переносному значенні використовується на позначення невизначеної кількості “мало” (п. 6).

·  Соматична лексика на позначення одиниць виміру і мір зі значенням приблизної кількості використовується у досліджуваних мовах у словосполученнях, у яких назви частин тіла позначають такі характеристики, як висота, глибина і т.д., і які корелюють зі складними прикметниками з останніми компонентами на позначення висоти (-hoch) і довжини (-lang) (п.7).

БІБЛІОГРАФІЯ

1.      Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. – Л., 1993. - 245с.

2.      Антрушина Г.Б., Афанасьева О.В., Морозова Н.Н. Лексикология английского языка: Учебное пособие для студентов. – М., 1998. – 351с.

3. Аркадьев П.М. Семиотическая концептуализация тела и его частей. I. Признак “Форма” / П.М. Аркадьев, Г.Е. Крейдлин,

А.Б. Летучий // Вопросы языкознания. – 2008. – № 6. – С. 78–97.

4.      Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка. – М., 1999. – 418с.

5.      Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – М., 1990. – 390с.

6.      Ашукин Н.С., Ашукина М.Г. Крылатые слова. – М., 2000. – 290с.

7.      Балли Ш. Английсукая стилистика / пер. с англ. К.А.Долинина. – М., 1961. – 407с

8.      Белявская Е.Г. Семантика слова. – М., 2004. – 391с.

9.      Бондаренко С.М. Беседы о грамотности. – М., 1997. – 490с.

10.    Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. – К., 2001. – 671с.

11.    Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке. – Л., 1998. – 491с.

12. Замойська І. Структура словотвірних парадигм іменників на позначення внутрішніх органів людини / І. Замойська //

Вісник Львівського університету. – 2004. – Ч. 1, Вип. 34. – С. 153–158. – (Серія "Філологічна").

13. Каракевич Р.О. Національно-культурна маркованість фразеологічних одиниць на позначення виміру та ваги в німецькій

та українській мовних картинах світу / О.Р. Каракевич // Вісник Донецького університету. – 2008. – Вип. 1. – С. 42–47. – (Серія

Б "Гуманітарні науки").

14. Козырев Л.И. Становление и развитие фразеологизмов с компонентами рука, нога: автореф. дис. на соискание уч.

степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 “Русский язык” / Л.И. Козырев. – Минск, 1991. – 19 с.

15. Koшкарьова Л.С. Засоби вираження напрямку дії вверх у німецькій мові у зіставленні з українською та російською

мовами : дис. … канд. філол. наук : 10.02.17 / Кошкарьова Лариса Сергіївна. – Донецьк, 2000. – 230 с.

16. Материнська О.В. Типологія найменувань частин тіла : Монографія / Материнська О.В. – Донецьк : ДонНУ, 2009. –

295 с. – (Серія " Типологічні, зіставні, діахронічні дослідження" ; т. 5).

17. Молчанова Л.А. Народная метрология (к истории народных мер длины) / Л. А. Молчанова. – Минск : Наука и техника,

1973. – 81 с.

18. Телия В. Н. Вторичная номинация и ее виды / В.Н. Телия // Языковая номинация. Виды наименований. – М. : Наука,

1977. – С. 129–221.

19. Федуленкова Т.М. Проблема общего и специфического в соматической фразеологии некоторых германских языков (на

материале английского, немецкого и шведского языков) : автореф. дис. … на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец.

20. “Германские языки”, спец. 10.02.20 “Сравнительно-историческое и типологическое языкознание” /

Т.М. Федуленкова. – М., 1984. – 16 с.

21. Швачко С.А. Языковые средства выражения количества в современном английском, русском и украинском языках /

С. А. Швачко. – К. : Вища школа, 1981. – 144 с.

22. Brown С. Lexikal typologie from an antropological point of view / C. Brown // Sprachtypologie und sprachliche Universalien. –

Berlin ; New-York : de Gruyter, 2001. – S. 1178–1190.

23. Dornseiff F. Bezeichnungswandel unseres Wortschatzes / Franz Dornseiff. – Lahr – Schwarzwald : Moritz Schauernburg Verlag,

1966. – 226 S.

24. Erben J. Einführung in die deutsche Wortbildungslehre / Johannes Erben. – [3., neubearb. Aufl.]. – Berlin : Erich Schmidt

Verlag, 1993. – 182 S.

25. Fleischer W. Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache / W. Fleischer, I. Barz. – [2., durchges. und erg. Aufl.]. –

Tübingen : Max Niemeyer Verlag, 1995. – 382 S.

26. Kaliuščenko V.D. Typologie denominaler Verben / V. D. Kaliuščenko. – Tübingen : Max Niemeyer Verlag, 2000. – 253 S. –

(Folge "Linguistische Arbeiten"; bd. 419).

27. Pümpel-Madel M. Deutsche Wortbildung: Typen und Tendenzen in der Gegenwartssprache. Adjektivkomposita und

Partizipialbildungen: (Komposita und kompositionsähnliche Strukturen. – 2). Hauptteil 5 / M. Pümpel-Madel, E. Gassner-Koch,

H. Wellmann. – Berlin ; New York : de Gruyter, 1992. – 340 S.

28. Viedebantt O. Altes und ältestes Weg- und Längenmaß / O. Viedebantt // Zeitschrift für Ethnologie. – Berlin : Behrend & Co,

1913. – Jg. 45. – S. 956–969.

29. Wellmann H. Deutsche Wortbildung: Typen und Tendenzen in der Gegenwartssprache. Das Substantiv. Hauptteil 2 / Hans

Wellmann. – Düsseldorf : Pädagogischer Verlag Schwann, 1975. – 500 S.

30. Wierzbicka A. Semantics Primes and Universals / Anna Wierzbicka. – Oxford ; New York : Oxford University Press, 1996. –512 p.

СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

31. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун»,

2004. – 1425 с.

32. Duden Deutsches Universalwörterbuch / Hrsg. von der Dudenredaktion. – [5., überarb. Aufl.]. – Mannheim ; Leipzig ; Wien ;

Zürich : Dudenverlag, 2003. – 1892 S.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

33. Андрухович Ю. Дванадцять обручів : [роман] / Юрій Андрухович [2-ге вид., випр. та доповн.]. – К. : Критика, 2004. –

333 с.

34. Бель Г. Дім без господаря : [роман] / Генріх Бель ; [пер. з нім. Є. Попович]. – К. : Рад. письм., 1968. – 262 с.

35. Ленц З. Урок німецької : [роман] / Зігфрід Ленц ; [пер. з нім. О. Логвиненко]. – К. : Рад. письм., 1976. – 406 с.

36. Мушкетик Ю.М. Яса : [роман] / Юрій Михайлович Мушкетик. – К. : Дніпро, 1990. – 831 с.

37. Böll H. Haus ohne Hüter : [Roman] / Heinrich Böll. – [12. Aufl.]. – München : Deutscher Taschenbuch Verlag, 1999. – 316 S.

38. Lenz S. Deutschstunde : [Roman] / Siegfried Lenz. – Hamburg : Hoffmann und Campe, 1997. – Bd. 6. – 729 S.